Особливості психічних розладів

Допомога людям, які мають психічні розлади, посідає особливе місце в практиці соціальної роботи, і фа­хівці, задіяні в цій сфері, становлять найбільшу частку серед соціальних працівників [1]. Пояснюється це поширеністю психічних розладів: за даними Всесвітньої організації охо­рони здоров'я, сьогодні у світі налічують 450 мільйонів лю­дей, які страждають на психічні захворювання [2]. Найнебезпечнішими захворюваннями вважають шизофренію, депре­сивні розлади, епілепсію, розлади особистості та розлади, пов'язані з безпосереднім ушкодженням мозку [3].

Психічні процеси є вищою формою нервової діяльності людини і забезпечують пристосування організму до навко­лишнього середовища, зокрема соціального. Завдяки психіч­ним процесам людина здатна до суспільно корисної праці, яка в наш час становить основне джерело існування інди­віда та суспільства в цілому. Психічні процеси мають дуже складну організацію. Розлади психіки - окрема група хво­роб, що насамперед уражують психічні процеси (мислення, сприйняття, свідомість, пам'ять, емоційну та вольову сфери) та порушують адаптацію людини і суспільства до найближ­чого оточення.

Психічні хвороби нерідко проявляються виразними по­рушеннями таких форм психічної діяльності, як сприйняття (у хворого виникають галюцинації - сприйняття неіснуючих об'єктів), мислення (розвиваються нав'язливі ідеї). Найваж­чими психічними розладами, що вражають молодих людей, є шизофренічні психози. Насамперед порушується поведін­ка хворого, який починає діяти так, як того вимагає уяв­ний світ.

Зауважимо, що часом психічні хвороби, які іноді нази­вають неврозами, немовби імітують інші соматичні захво­рювання. Наприклад, у клінічній картині неврозів досить часто спостерігають біль у ділянці серця, схожий за своїми ознаками на біль при інфаркті міокарда.

Слід наголосити на тому, що психічні розлади мають чи не найбільшу соціальну вагу серед усіх інших груп захворю­вань. Для цього є кілька причин:

- як уже згадувалося, психічні захворювання трапляють­ся досить часто;



- психічні захворювання найчастіше є хронічними та тривають роками, при цьому страждає психічна, а отже, й соціальна функція людини;

- певні різновиди психічних розладів пов'язані з мож­ливістю заподіяння шкоди собі чи іншим;

- у суспільстві існує досить виразна тенденція до запе­речення проблем та стигматизації психічно хворих.

Найбільшою проблемою майже всіх психічних розладів є порушення емоційної сфери людини. Саме з цієї причини хворі втрачають здатність адекватно реагувати на події, що відбуваються навколо них. Наприклад, для депресивних розладів характерним є пригнічений настрій, глибоке по­чуття провини, і все, що відбувається, навіть найнезначніші події, спричиняють поглиблення депресивного настрою.

Для таких хвороб, як шизофренія чи епілепсія харак­терні також специфічні розлади мислення. Хворий на ши­зофренію втрачає здатність до мислення, яке базується на традиційній, загальноприйнятній логіці. Для хворих на епі­лепсію характерне надто деталізоване мислення, яке зава­жає їм вирішувати актуальні проблеми.

Під час психічних розладів можуть уражатися основні сфери соціального функціонування, а саме:

- самообслуговування, особиста гігієна, здатність само­стійно вдягатися, слідкувати за зовнішнім виглядом, дбати про нормальне харчування;

- виконання професійних обов'язків та інших видів діяль­ності, які передбачаються оплачуваною роботою, на­вчанням, веденням домашнього господарства;

- функціонування у сімейному колі, що передбачає очі­куваний рівень взаємодії з подружжям, батьками, діть­ми або іншими близькими людьми;

- функціонування в ширшому соціальному контексті різні форми соціальної активності [4].

У суспільстві існує досить виразна тенденція до запере­чення проблем та стигматизації психічно хворих. Згадана проблема стоїть на перешкоді ресоціалізації психічно хво­рих, яка, власне, і є основною метою соціального працівни­ка в роботі з цією групою клієнтів. Упереджене ставлення до психічно хворих найчастіше пов'язане з властивим біль­шості людей побоюванням усього дивного та незрозумілого. Але, мабуть, найсильнішим є страх перед непередбачуваною поведінкою. Зазначимо, що поведінка психічно хворих насправді не є непередбачуваною. Просто вона базується на іншій, відмінній від звичайної, логіці й для самого хво­рого є цілком послідовною та логічною. Отже, проблема поля­гає в тому, щоб зрозуміти цю логіку. Тоді спілкування та співпраця з хворим значно полегшуються [5].

Процес стигматизації хворих починається з моменту інформування про діагноз психічного розладу. До таких людей починають ставитися насторожено, чіпляють на них тавро «небезпечно». Поряд зі стигматизацією з'являється ряд проблем, соціальних обмежень, які переживає хворий: втрата роботи, відсутність соціальної підтримки, відмова сексуального партнера, зниження соціального статусу [6, 7]. Перебуваючи в психіатричному стаціонарі, людина з проб­лемами психіки часто стикається зі зневагою, патерналіз­мом, ігноруванням її потреб і проблем [8]. Тривале перебу­вання в лікарні часто спричинює втрату житла, а також навичок повсякденного життя. Саме тому одним із завдань соціальної реабілітації людей з проблемами психічного здо­ров'я є інтеграція їх у суспільне життя.

Психічне захворювання викликає несприятливе поєднан­ня шкідливих факторів навколишнього середовища та душев­ного конфлікту. На думку Альфреда Мейєра, межа між психічно здоровими та психічно хворими людьми є рухли­вою, тобто здорові люди можуть захворіти, якщо зазнають тяжкої психологічної травми [9].

Досвід психічного захворювання - це серйозний ви­клик, і соціальний працівник може стати надійним, доступ­ним, розуміючим помічником у цій часто непередбачуваній і небезпечній подорожі. Усі згадані аспекти психічних роз­ладів віддзеркалюються і на соціальній роботі з цією гру­пою хворих, визначаючи її специфіку.


5709854809122241.html
5709910802564379.html
    PR.RU™