Для методики нав­чання іноземних мов важливі такі положення.

По-перше, свідоме виконання дій та операцій з мовним матеріалом не лише сприяє формуванню навичок, але й забезпечує краще запам'ятовування цього матеріалу; позитивно впливає порівняння нового матеріалу зі старим.

По-друге, вправляння стимулює інтерес в учнів, що досягається шляхом надання вправам комунікативного характеру, використання різноманітних прийомів і засобів навчання тощо.

По-третє, мов­ний матеріал повинен засвоюватися у процесі виконання вправ (усних, пись­мових), що забезпечує опору на сукупність різних відчуттів.

Збереження мовного матеріалу в пам'яті безпосередньо пов'язане з поперед­женням забування. На жаль, ця проблема стосовно навчання іноземних мов досліджена недостатньо. Але відомо, що кількість повторень слів (від 15 до 20) для їх збереження в пам'яті з наступним використанням у рецептивному мов­ленні після тримісячного латентного періоду залежить від характеру слова і повинна розподілятися таким чином: сім повторень протягом першого тижня;

три повторення на другому тижні, три-чотири на четвертому тижні, а решта -з будь-яким інтервалом у часі.

Існують різні класифікації типів пам'яті. Одні учні краще запам'ятовують предмети, картини (образна пам'ять), інші - слова (вербальна пам'ять).

Найпо­ширенішою є класифікація типів пам'яті за каналом надходження інформації: зоровим, слуховим, дотиковим, руховим і комбінованим. У більшості людей наявні всі типи пам'яті, але рівень розвитку кожного з них неоднаковий. Різний рівень типів пам'яті по-різному впливає на певні види мовленнєвої діяльності.

Комбінований тип пам'яті з домінуючим слуховим компонентом виявляється найбільш сприятливим для оволодіння усним мовленням. Якщо в учня переважає зоровий або руховий тип пам'яті, то опанувати усне мовлення йому досить важко. В учнів, як свідчать досліди, переважає зоровий тип пам'яті, слуховий тип зустрічається набагато рідше. Взагалі у "чистому вигляді" окремі типи пам'яті зустрічаються дуже рідко.

Розвинути пам'ять кожного типу допомагає зацікавленість учнів, їх пози­тивне ставлення до виучуваного матеріалу. Крім цього, необхідно використо­вувати спеціальні вправи, спрямовані на розвиток того чи іншого типу пам'яті.



Важливу роль у навчанні іноземних мов відіграють процесисприймання.

Сприймання відображає предмет у цілому, в сукупності його ознак. В залеж­ності від того, який аналізатор відіграє у сприйманні провідну роль, розрізняють слухові, зорові, дотикові та кінетичні види сприймання (Б.Г. Ананьев). У процесі навчання іноземної мови особливого значення набувають слухові та кінетичні види сприймання. Це пояснюється тим, що звукове мовлення є основним, а формування звукомоторних образів пов'язане зі слуховим і кінетичним сприйманням (Л.Ю. Куліш). При навчанні писемного мовлення провідного значення набувають зорові типи сприймання і сприймання, пов’язані з моторикою руки.

Індивідуальні особливості сприймання виявляються в його повноті, точ­ності, швидкості. Вони можуть характеризуватися цілісністю й емоційністю, якщо увагу учня привертають самі факти (синтетичний тип), або переважаючою аналітичністю, коли увага спрямовується на значення і пояснення фактів (аналі­тичний тип), іноді спостереження та опис фактів поєднується з їх поясненням (аналітико-синтетичний тип) (Л.0. Венгер).

Наведені дані свідчать про необхідність певної індивідуалізації засобів і форм унаочнення у процесі навчання іноземної мови, вмілого поєднання вчителем наочності та слова, опису й пояснення, конкретної характеристики та узагальнень.

Серед психічних явищ особливе місце посідаєувага. Вона характеризується такими якостями як обсяг, розподіл, концентрація, стійкість і переключення.

Увага - це не самостійний психічний процес, його не можна віднести до якостей особистості. Вона не має свого окремого і специфічного продукту, її результа­том є покращення будь-якої діяльності, в якій вона присутня (Н.Ф. Добринін). Залежно від активності людини щодо організації уваги розрізняють три її види:

мимовільну, довільну і післядовільну.

Довільна увага формується на основі мимовільної. В той же час довільна увага переходить у мимовільну, не потребу­ючи додаткових зусиль.

Мимовільна увага звичайно зумовлюється безпосе­реднім інтересом, що має особливо враховуватись при навчанні іноземної мови. Довільна увага необхідна там, де такої безпосередньої зацікавленості немає.

У процесі навчання іноземної мови мають реалізовуватись усі види уваги. Що ж до якостей уваги, то особливого значення набуває її концентрація, без якої неможливе повноцінне сприймання мовленнєвого матеріалу і його розуміння кожним учнем. Психологи вказують на значні потенціальні можливості уваги учнів, що до певної міри може стимулювати швидкість формування іншомовних навичок і вмінь та їх якість.

Так, різною буває стійкість уваги, міра її концентрації, здатність переклю­чатися з одного об'єкта на інший. Для оволодіння іноземною мовою велике значення має рівень розвитку адитивної (слухової) та візуальної (зорової) уваги, що залежить від розвитку відповідного рецептора. Низький рівень роз­витку слухової уваги негативно впливає на якість сприймання мовлення на слух, а візуальної уваги - на сприймання писемного мовлення. Відомо, що в учнів набагато краще актуалізується зорова увага, ніж слухова.

Організовуючи навчальний процес з іноземної мови, вчитель повинен вра­ховувати особливості уваги своїх учнів. Від цього залежатиме складність зав­дань, їх різноманітність, темп і тривалість роботи, а також вибір оптималь­ного способу подачі інформації.

Якість оволодіння учнем іншомовною діяльністю значною мірою зумовлює імотивація, яка викликає цілеспрямовану активність, стимулює вибір засобів і прийомів, їх упорядкування для досягнення мети. Психологи називають мотива­цію "запускним механізмом" ( І.0. Зимня) будь-якої людської діяльності, в тому числі і оволодінням мовою.

Майже всі учні бажають оволодіти іншомовним мовленням, але одного бажання мало. Цей процес передбачає подолання різноманітних труднощів, що затримує досягнення мети. Як результат - зниження мотивації, зникнення активності, послаблення волі, спрямованої на оволодіння іншомовним мовленням, погіршання успішності в цілому тощо.

Розглядаючи мотивацію як важливу пружину процесу оволодіння інозем­ною мовою, слід пам'ятати, що мотивація відноситься до суб'єктивних якостей учня, вона визначається його особистими спонуканнями, пристрастями і потребами.

Серед основнихвидів мотивації оволодіння іноземною мовою розрізняють зовнішню і внутрішню мотивації.

Зовнішня мотивація знаходиться під впливом потреб суспільства і має два підвиди: широку соціальну і вузькоособисту мотивації.

Внутрішня мотивація зумовлена характером самої діяльності і її основним підвидом вважається мотивація успішності.

Як зовнішня, так і внутрішня мотивації можуть носити позитивний і негативний характер, тобто мотивація може бутинегативною і позитивною.

Розрізняють і такі підвиди мотивації яквіддалена (дистантна, від­строчена) іблизька (актуальна) мотивація (П.М. Якобсон).

Прикладом зовнішньої соціальної мотивації може бути бажання брати участь у міжнародних форумах молоді, а зовнішньої вузько особистої - набуття престижної професії, для чого необхідне володіння іноземними мовами.

Негативна мотивація: нелюбов до іноземної мови, з одного боку, і небажання повторити помилку батьків, які не оволоділи іноземною мовою, з другого.

Внутрішня мотивація зумовлюється самим процесом оволодіння іноземною мовою: одержання задоволення від читання текстів іноземною мовою або листування з ровесниками з інших країн тощо.

Внутрішня мотивація поділяється також на комунікативну, лінгвопізнавальну та інструментальну (Г.В. Рогова).

Комунікативна мотивація - це бажання учнів спілкуватися іноземною мо­вою в усній та письмовій формах;

лінгвопізнавальна - позитивне ставлення до самої мовної матерії, до оволодіння мовним матеріалом;

інструментальна - позитивне сприймання учнями певних форм роботи.

Від учителя іноземної мови залежить, чи будуть перелічені види і підвиди мотивації перетворені у реальну рушійну силу процесу оволодіння іншомовним мовленням протягом усіх років навчання в середньому навчальному закладі.

Сучасні дослідження в галузі психології свідчать про те, що у навчальному процесі мають враховуватися не лише окремі психологічні якості учня, але й увесь їх комплекс (детальніше див. розділ 6.6.).


5709316353886347.html
5709364617052471.html
    PR.RU™